Чому страждає сьогодні наше суспільство? Від ворожнечі і розбратів, від себелюбності і безсердечності сильних світу цього, несправедливості й обману. Але храм – це майстерня спільної справи, дивне джерело суспільної справедливості. Від звуків євангельського благовісту рушаться суспільні перегородки, як стіни Єрихону. Людська розрізненість, обумовлена соціальними відмінностями, зостається за церковною огорожею. Багаті і бідні, великі і малі, з високим становищем і без нього, друзі і колишні вороги знаходяться тут у рівних обставинах і причащаються з однієї Святої Чаші. Усі раби Господа відчувають себе в церкві братами, що мають спільний спадок – Царство Небесне. Добрішими стають їхні серця, вони виходять із храму більш лагідними і смиренними, повертаються додому значно стриманішими.
Якщо наразі заходить у церкву скупий багатій і чує євангельські слова: «Божевільний, у цю ніч душу твою візьмуть у тебе, кому ж дістанеться те, що ти заготовив?», його душу починають зворушувати докори сумління. Не дочекається він години, коли можна піти. Чому? Справа в тім, що учора він несправедливо відібрав єдиний будинок вдови свого брата. Після літургії поспішає назустріч їй. «Прости мене, – говорить він, – я поступив несправедливо. Будинок – твій. Я повертаю його».
А хіба мало тих, хто ще недавно були ганьбою суспільства і мукою для сім’ї, але відвідування церкви змінило їх?
Жив у Піреї один хуліган. Осиротів у дитинстві і не знав церкви. З дванадцяти років почав красти. Скотився на саме дно. По ньому «плакала в’язниця», його боялися дружки. Його боялася дружина і вся родина. П’яниця й опівнічник, він вважав, що дружина повинна чекати на нього, у якій би годині ночі він не повертався додому. І горе їй, якщо вона засинала: він бив її мало не до смерті.
Один швець умовив його піти в неділю в храм Пресвятої Трійці. Там він познайомився і з іншими парафіянами. На нього справило велике враження те, що вони не походили на людей з його власної компанії. З тих пір він почав постійно ходити в церкву. Сповідувався, кинув пити, залишив наркотики. Почав приносити гроші додому, узявся за виховання дітей і разом з ними ходив у церкву. З оточуючими став доброзичливий. У кишені він завжди носив духовну книжку. Хоча сам читати не вмів, але давав її іншим, щоб і вони отримали користь. Так з відвідування церкви почалося його відродження.
Якось у порту один робітник був не в дусі і дав йому ляпаса, але він не відповів йому. На обіді в кав’ярні усі, хто його знав, обговорювали подію і пригощали його. «Сьогодні, — казали робітники, – бачили диво. Ягня било вовка, а той не розлютився!»
Ті, хто ходять у церкву, складають кращу частину суспільства, навіть якщо хто-небудь і стверджує протилежне. Порівняємо тисячу людей, що відвідують храм, і тисячу, що не відвідують. Відсоток злочинності серед віруючих менший, а серед невіруючих більший. Кажуть, і справедливо, що коли церкви заростають травою, відкриваються в’язниці, а коли з’являються церкви, в’язниці закриваються.

ДЖЕРЕЛО: ЧОМУ ТИ НЕ В ЦЕРКВІ? // Глибока, Благодатний Вогонь, 2006 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.