Про терпіння й лагідність
Як від задоволень і всіх їхніх принад потрібно втримуватися, віддалятися, щоб не прив’язалося до них серце, так і при зустрічі невдоволень потрібно приборкувати роздратування почуттів, щоб серце не відверталося від них до ненависті, що є згубна хвороба душі. Тому що неприємні предмети діють на нас подвійно: або, сильно дратуючи почуття, піднімають в них протидію (реакцію) до хворобливих вражень
– викличуть гнів, або надмірно придушують наші почуття
– спричиняють скорботу, або від приборкання безладного зворушення почуттів народжуються дві чесноти: терпіння й лагідність; перша зменшує скорботу, а остання – гнів. До терпіння належать: стриманість, коли ми безбоязно зустрічаємо наступаючі нещастя або болі; великодушність, коли серед нещасть, що осягли нас, не бентежимося, не падаємо духом, переносимо їх без зневіри, ремства, з відданістю волі Божій.
Необхідність терпіння й лагідності
Терпіння й лагідність абсолютно необхідні для досягнення моральної досконалості й порятунку. Це видно з багатьох місць Священного Писання, де пропонуються спонукання здобувати їх (див.: Євр. 12, 1-3; 1 Петр. 2, 19-21; Флп. 2, 5; Мт. 11,29; Еф. 4, 31). Втім, для чесноти терпіння не потрібно, щоб ми зовсім не почували скорботи в нещасті; це й неможливо; це означало б винищити в душі саму здатність відчувати, що зовсім огидно наміру Творця, а потрібно тільки приборкувати це почуття, зменшувати його їдкість, щоб воно не розладжувало діяльності інших властивостей душевних, щоб не дійти до зневіри й розпачу. Тому сльози, стогони, жалібні вигуки й інші вираження болю не тільки не знищують терпіння й не противні йому, але частіше ще й зменшують скорботу, полегшують стиснуте нею серце, і ми легше переносимо нещастя, що постало над нами. Сам Спаситель плакав через нещастя інших (див.: Лк. 19, 41- 43; Ів. 11,35) і при настанні страждань у саду Гефсиманському уболівав і тужив (див.: Мт. 26, 37). І апостол говорить про Спасителя, що Він, у дні плоті Своєї, із сильним криком і зі сльозами приніс молитви… до Здатного врятувати Його від смерті (Євр. 5.7). Також лагідність не виключає зовсім порушення почуттів; навпаки, коли лагідні міри бувають недостатні, то потрібно вжити й строгі міри для захищення правди й припинення пороків. Також ревність до слави Божої і чесноти буває з’єднана з деякою відвагою, як це видно із учинків святого пророка Іллі. Сам Спаситель із живим почуттям обурення не тільки викрив фарисеїв за лицемірство, гордість і розбещення, але й вигнав торговців із храму (див.: Мт. 11,20; 23, 13-35; Мк. З, 5; Ів. 2, 15-17). Це особливо стосується тих, хто має владу над іншими, наприклад до батьків, начальників. Втім, яке б не було спонукання до обурення, роздратування почуттів ніколи не повинне виходити за межі помірності, користі й підпорядкування розуму. Потрібно остерігатися, щоб, переслідуючи пороки, не відчувати відрази, ненависті до самих осіб. Але якщо цього важко дотримуватися, то краще скоріше приборкувати, придушувати гнів, коли не можна уникнути його спалахів, особливо в несподіваних випадках. Апостол говорить: Гніваючись, не согрішайте, тобто якщо трапиться розсердитися, то не допускайте гніву, що проривається в лайках і доходить до образливої справи; сонуе хай не зайде в гніві вашім (Еф. 4,26-27), тобто не продовжуйте до іншого дня, тому що продовження гніву підсилює його, породжує ненависть і бажання помсти, через що дається місце дияволу, який входить у серце й опановує ним.ДЖЕРЕЛО: ЯК НАВЧИТИСЯ ТЕРПІТИ НЕДОЛІКИ БЛИЖНІХ? // Глибока, Благодатний Вогонь, 2006 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.
Як від задоволень і всіх їхніх принад потрібно втримуватися, віддалятися, щоб не прив’язалося до них серце, так і при зустрічі невдоволень потрібно приборкувати роздратування почуттів, щоб серце не відверталося від них до ненависті, що є згубна хвороба душі. Тому що неприємні предмети діють на нас подвійно: або, сильно дратуючи почуття, піднімають в них протидію (реакцію) до хворобливих вражень
– викличуть гнів, або надмірно придушують наші почуття
– спричиняють скорботу, або від приборкання безладного зворушення почуттів народжуються дві чесноти: терпіння й лагідність; перша зменшує скорботу, а остання – гнів. До терпіння належать: стриманість, коли ми безбоязно зустрічаємо наступаючі нещастя або болі; великодушність, коли серед нещасть, що осягли нас, не бентежимося, не падаємо духом, переносимо їх без зневіри, ремства, з відданістю волі Божій.
Необхідність терпіння й лагідності
Терпіння й лагідність абсолютно необхідні для досягнення моральної досконалості й порятунку. Це видно з багатьох місць Священного Писання, де пропонуються спонукання здобувати їх (див.: Євр. 12, 1-3; 1 Петр. 2, 19-21; Флп. 2, 5; Мт. 11,29; Еф. 4, 31). Втім, для чесноти терпіння не потрібно, щоб ми зовсім не почували скорботи в нещасті; це й неможливо; це означало б винищити в душі саму здатність відчувати, що зовсім огидно наміру Творця, а потрібно тільки приборкувати це почуття, зменшувати його їдкість, щоб воно не розладжувало діяльності інших властивостей душевних, щоб не дійти до зневіри й розпачу. Тому сльози, стогони, жалібні вигуки й інші вираження болю не тільки не знищують терпіння й не противні йому, але частіше ще й зменшують скорботу, полегшують стиснуте нею серце, і ми легше переносимо нещастя, що постало над нами. Сам Спаситель плакав через нещастя інших (див.: Лк. 19, 41- 43; Ів. 11,35) і при настанні страждань у саду Гефсиманському уболівав і тужив (див.: Мт. 26, 37). І апостол говорить про Спасителя, що Він, у дні плоті Своєї, із сильним криком і зі сльозами приніс молитви… до Здатного врятувати Його від смерті (Євр. 5.7). Також лагідність не виключає зовсім порушення почуттів; навпаки, коли лагідні міри бувають недостатні, то потрібно вжити й строгі міри для захищення правди й припинення пороків. Також ревність до слави Божої і чесноти буває з’єднана з деякою відвагою, як це видно із учинків святого пророка Іллі. Сам Спаситель із живим почуттям обурення не тільки викрив фарисеїв за лицемірство, гордість і розбещення, але й вигнав торговців із храму (див.: Мт. 11,20; 23, 13-35; Мк. З, 5; Ів. 2, 15-17). Це особливо стосується тих, хто має владу над іншими, наприклад до батьків, начальників. Втім, яке б не було спонукання до обурення, роздратування почуттів ніколи не повинне виходити за межі помірності, користі й підпорядкування розуму. Потрібно остерігатися, щоб, переслідуючи пороки, не відчувати відрази, ненависті до самих осіб. Але якщо цього важко дотримуватися, то краще скоріше приборкувати, придушувати гнів, коли не можна уникнути його спалахів, особливо в несподіваних випадках. Апостол говорить: Гніваючись, не согрішайте, тобто якщо трапиться розсердитися, то не допускайте гніву, що проривається в лайках і доходить до образливої справи; сонуе хай не зайде в гніві вашім (Еф. 4,26-27), тобто не продовжуйте до іншого дня, тому що продовження гніву підсилює його, породжує ненависть і бажання помсти, через що дається місце дияволу, який входить у серце й опановує ним.ДЖЕРЕЛО: ЯК НАВЧИТИСЯ ТЕРПІТИ НЕДОЛІКИ БЛИЖНІХ? // Глибока, Благодатний Вогонь, 2006 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.
