До терпіння спонукують нас наступні думки. Усе, що не трапляється з нами, відбувається не по сліпому випадку, а за премудрим наказом Промислу Божого (див.: Мг. 10, 29-31).
Проблеми посилає нам велелюбний Отець’ каш Небесний по любові до нас для нашого ж блага (див.: Євр. 12, 6; Рим. 8, 28). Болі очищають наші гріхи (а хто з нас без гріха?), пробуджують від душевної дрімоти, недбальства, до яких схильна наша природа й від яких душа розслаблюється, а пристрасті підсилюються; болі лікують застарілі душевні хвороби, пристрасті, застерігають відрізних гріховних спокус, нових гріхопадінь (див.: 1 Петр. 4, 1-2), легше відводять серце від прихильності до почуттєвих задоволень, змушують частіше прибігати до Бога, шукати розради в Богові, у Якому тільки й можна знайти істинну розраду й блаженство, розм’якшують загрубіле від чуттєвості серце, упокорюють його, а тому роблять його придатнішим до сприйняття благодаті, подають випадки й спонукання до вправляння у різних чеснотах. Особливо, за словами апостола (див.: Рим. 5, 3 і далі), скорбота привчає до терпеливості; терпеливість навчає досвідченості, мистецтву в боротьбі з власними пристрастями й зовнішніми спокусами для одержання перемоги над ними й у надбанні чеснот; а досвідченість у цьому утверджує надію на спасіння (2 Кор. 4, 16; Як. 1, 3-4; 1 Петр. 1, 6-7).
Святі отці описують різноманітну користь скорбот.
Святий Максим Сповідник говорить, що всякий гріх буває для насолоди й тому винищується стражданням і скорботою — або вільною, що походить від покаяння, або за Божим промислом від обставин, які допускаються самим Провидінням. Чим гірший у тебе характер, тим менше відвертай страждань, щоб, упокорившись ними, позбутися гордості. Спокуси приходять до людини одні з насолодами, інші з клопотами, а інші з тілесними стражданнями. Тому що Лікар душ згідно бачення Свого прикладає лікування, дивлячись на причину пристрастей, що перебувають у душі. Спокуси наводяться на одних для винищування уже зроблених гріхів,, на інших для припинення тих, які саме робляться, а на інших для відрази тих, що мають бути, крім спокус, що посилаються для випробування людини, як то було з Іовом.
Як стебло конопель, говорить святий Макарій Єгипетський, якщо не довго бити його, не може бути придатним до прядіння найтонших ниток (але чим довше його б’ють і чим більше вичісують, тим чистішим робиться він і придатнішим до справи), і як вироблена із глини посудина, якщо не була у вогні, непридатна до вживання людям, і як дитина, не мистецька ще у ділах мирських, не може ні будувати, ні садити, ні сіяти, ні виконати яку-небудь іншу мирську справу, так нерідко й душі, як не спокушені й не випробувані різними скорботами від лукавих духів, залишаються поки в дитинстві й, так би мовити, непридатні ще для Небесного Царства. Тому що апостол говорить: Якщо ж залишаєтеся без покарання, яке спільне для всіх, то ви незаконні діти, а не сини (Євр. 12, . Тому й спокуси, і болі посилаються людині для її користі, роблять душу більше доброю й твердою. Серед скорбот душа очищається, як золото в горні (Прем. З, 6). Святий авва Дорофей говорить, шо болі залучають до душі милість Божу подібно тому, як вітри приносять дощ. І як тривалий дощ, діючи на ніжну рослину, спричиняє у ній гниття й псує плід її, а вітри поступово осушують і зміцнюють її, так буває й з душею; тривале щастя, спокій приводять душу в недбальство, безтурботність, які розслаблюють і розсіюють її, спокуси ж, навпаки, скріплюють і з’єднують із Богом, як говорить пророк: До Господа взивав я в скорботі моїй (Іона 2, 3). Саме тому нам не треба ні бентежитися, ні сумувати в спокусах, але потрібно безмовно терпіти й дякувати Богу в скорботах і завжди молитися Богу зі смиренністю, щоб Він сотворив милість із нашою неміччю й покрив нас від усякого зла у славі Його.
Іншого шляху в Небесну Батьківщину нема, крім тісного шляху самовідданості й скорбот (див.: Мт. 7, 13-14; Діян. 14, 22). Ніхто без спокус не може ввійти в Царство Небесне, говорив святий Антоній Великий, тому що якби не було спокус, то ніхто не врятувався б. Як Самому Ісусові Христу належало постраждати й у такий спосіб увійти в славу Свою (див.: Лк. 24,26), так і послідовникам Його не інакше, як тим же шляхом потрібно йти за Ісусом Христом, щоб досягти Царства слави (див.: Мт. 16, 24). Апостол говорить, що якщо ми з Ісусом Христом страждаємо, то з Ним і прославимося, станемо співспадкоємцями Йому (див.: Рим. 8, 17; 1 Петр. 4, 13; 2, 21). Цим же .шляхом ішли і всі святі, як видно зі Священного Писання й історії Церкви. За тимчасові страждання Бог обіцяв подати вічну радість і таку славу, у порівнянні з якою нічого не вартують усі теперішні болі, говорить апостол (див.: Рим. 8,18; 2 Кор. 4,17). За словами святого Макарія Великого, у скорботах прихована небесна слава, як у зерні плід. Саме тому Спаситель і апостоли вважають блаженними тих, які терплять скорботи за віру в Ісуса Христа й за чесноти, навіть спонукають радуватися тим, що за малі страждання вони одержать велику нагороду на небі – ціле Царство з усіма можливими благами (див.: Мт. 5,10- 12; Як. 1,2; 1 Петр. 1,6-9; 3, 14;Пс.93,12), як і дійсно апостоли раділи, коли піддавалися безчестю й побоям за сповідання Ісуса Христа Богом (див.: Діян. 5, 41; Рим. 5, 3). Притім Господь посилає нещастя, що не перевищують наших сил, і обіцяв тим, хто страждає заради Нього посилати благодатну допомогу для перенесення страждань і вливати в скорботне серце розраду для полегшення тягаря нещасть, як говорить апостол (див.: 1 Кор. 10, 13; Пс. 93, 18-19).

ДЖЕРЕЛО: ЯК НАВЧИТИСЯ ТЕРПІТИ НЕДОЛІКИ БЛИЖНІХ? // Глибока, Благодатний Вогонь, 2006 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.