«Звідкіля в мене вільний час? – заявляє домогосподарка. – Потрібно і в хаті прибрати й обід приготувати і по господарству впоратись». Ось тобі й маєш! Задля шлунку свого нехтуєш Церквою! Але хто ж змушує тебе кинути домашні справи? У гарної господині усе готове ще напередодні ввечері. Не залишай на завтра те, що можна зробити сьогодні. Той же, хто розуміє необхідність відвідування церкви, не тільки з домашньою роботою справляється, але встигає зробити ще і безліч інших справ.
Чоловіки теж говорять: ,Дто ж каже, що церква це погано? Але коли займатися своїми справами?» При цьому мають на думці зовсім не нагальні свої обов’язки. На неділю залишають усі дріб’язкові справи: призначають зустрічі, планують поїздки, ідуть по магазинах і базарах і, взагалі, усе, що не встигли зробити за тиждень.
Дорогий мій! Невже тобі недостатньо було цілого тижня, щоб справитися з буденною рутиною? Запам’ятай: гроші, зароблені в неділю, цс вогонь, що пожере Пусі решту. Скільки хочеш працюй, але дасть тобі Бог стільки, скільки вважатиме за потрібне.
Крім того, неділя – це день Божий, котрий ти повинен присвятити Йому. Найголовніша твоя праця в цей день – піти в церкву, помолитися, почути Слово Боже. І, звичайно, усією родиною. Підкреслюю: усією родиною. Адже якщо діти не звикнуть до храму маленькими, вони не зайдуть у нього й дорослими.
У неділю варто подбати про свою душу. Хіба людина не двоскладова? Хіба немає в неї окрім тіла ще й душі? І хіба душа не дорожча? Хіба не личило б більшу кількість днів піклуватися про душу і тільки один про тіло? Але Бог шість днів визначив нам для потреб тіла і тільки один для душі. А ми і цим днем нехтуємо!
Якось почув я від священика таку розповідь: «Зустрівся багатій людині на шляху жебрак. Бідняк розповів йому про свої нещастя. Той змилувався над ним і від семи лір, що у нього були, дав дві. Після того, як жебрак розповів і про інші свої лиха, отримав ще дві ліри. Підійшовши до джерела, вони вирішили підкріпитися. Багатій поділився із супутником своєю їжею і, почувши наступну історію з його життя, віддав ще дві ліри. Такий він був милосердний! А той, що отримав шість лір замість вдячності, раптово вихопивши з-під одягу ніж, зажадав сьому ліру. Чорна невдячність! Чого ж він гідний? – закінчив свою розповідь священик.
-
Смерті! – закричали його слухачі.
-
І ви заслуговуєте такого ж покарання, – сказав він їм. – Ви і є той самий невдячний жебрак. Бог дав вам шість днів і тільки один зоставив для Себе. А ви і цей день украли у Нього».
І справді, в суєті багато хто забуває про церкву. Неділя в них присвячена марній траті часу і, на жаль, гріхам. Під страхом покарання трудиться робітник весь тиждень, а в неділю бенкетує, божеволіє в кав’ярнях і клубах. Марнують час у кінотеатрах, біля телевізорів, на пляжах. Такі християни замість того, щоб святити неділю, оскверняють її. Бог може повторити: «Суботи ваші ненависні душі моїй». Нещасні! Ті, хто не ходять до церкви, не можуть зрозуміти, який скарб вони втрачають! Уявімо, що кожному, хто прийде до церкви у неділю, священики давали б по сто лір. Що скажете? Чи стали б шукати причини, щоб не піти? Впевнений – ні. Не сумніваюся, приходили б іще на світанку. Раніш священиків!
Ніяких справ у неділю! Ніяких поблажок! У 1884 році в Лондоні з візитом знаходився цар Микола. Він хотів відвідати в недільний ранок одну майстерню, яка мала світову славу. Послали до управляючого, щоб сповістити волю монарха…
-
На жаль, – відповів управляючий, – майстерня в неділю ранком не працює.
-
Треба відкрити на годинку-дві, цим заслужите прихильність царя з усіма наслідками, що звідси випливають.
-
Прихильність царя – це добре. Але навіть якщо я накажу почати роботу в неділю ранком, робітники не виконають мого наказу, тому що він протирічить волі Божій. У цей час вони будуть у церкві, – відповів управляючий.
ДЖЕРЕЛО: ЧОМУ ТИ НЕ В ЦЕРКВІ? // Глибока, Благодатний Вогонь, 2006 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.
