(взяті з «Древнього патерика»)
Один брат говорив авві Пімену: “Мене бентежать помисли й не дають мені подумати про гріхи мої, а змушують мене зауважувати тільки недоліки брата мого”.
Авва Пімен розповів йому про авву Діоскора, що він у келії плакав про себе; а учень його жив в іншій келії. Коли учень приходив до старця й заставав його плачучим, то запитував його: “Отче! За чим ти плачеш?” – Він відповідав йому: “Плачу через гріхи свої, чадо”. – Учень говорив йому: “Ти не маєш гріхів, отче!” – Але старець відповідав йому: “Запевняю тебе, сину мій! Якби можна було мені бачити свої гріхи, то мало було б ще чотирьох чоловік, щоб разом зі мною оплакати їх”.
При цьому сказав авва Пімен: “Воістину той людина, хто пізнав самого себе” (гл. 3,22).
Авва Сісой сказав якось із відвагою: “Повір, от уже тридцять років, як я не молюся Богові про інші гріхи свої, але, молячись, говорю Йому: “Господи, Ісусе Христе, покрий мене від язика мого!” Тому що навіть досі я падаю, грішачи через нього” (4,47).
Брат запитав старця: “Що мені робити, отче? Мене вбиває соромний помисел”. – Старець говорить йому: “Коли мати захоче дитя своє відняти від молока, прикладає до сосків своїх гіркий морський часник. Дитина як звичайно припадає до грудей ссати молоко, але через гіркоту відвертається від них. Так і ти, якщо хочеш, поклади на думку твою гіркоту”. – Брат запитав його: “Яка це гіркота, що мені треба покласти?” – “Пам’ятання про смерть і муки в майбутньому житті”, – сказав старець (5,33).
Один із отців розповідав: “Коли був я в місті Оксирінсі (місто в Середньому Єгипті, на лівому березі Ніла), прийшли туди в суботу ввечері жебраки для прохання милостині. Коли вони спали, в одного з них була тільки рогожа – половина її була під ним, а половина над ним. Був же там сильний мороз. Коли я вийшов уночі, то чув, як він тремтів від холоду й утішав себе, кажучи: “Дякую Тобі, Господи! Скільки тепер перебуває в темницях, обтяжених кайданами, а в інших і ноги забиті в дерево. А я, як цар, можу простягнути ноги мої і йти, куди мені завгодно”. Я стояв і слухав, коли він вимовляв це. Увійшовши всередину, я розповів про це братіям, і ті, що чули, одержали велику користь (7,54).
Авва Ісаак Фівейський прийшов у кіновію, побачив брата, який упав у гріх, і осудив його. Коли повернувся він у пустелю, прийшов Ангел Господній, став перед дверима келії його й говорив: “Не пущу тебе увійти”. Авва благав його, кажучи: “Яка цьому причина?” – Ангел сказав йому у відповідь: “Бог послав мене до тебе, говорячи: “Запитай його, куди велить Мені кинути впалого брата?” Авва Ісаак негайно повалився на землю, кажучи: “Згрішив перед Тобою, прости мені!” Ангел сказав йому: “Встань, Бог простив тобі; але надалі бережися засуджувати кого-небудь, перш ніж Бог засудить його” (9, 5).
Один із отців, побачивши якогось людину, що грішила, сказав з гіркими слізьми: “Цей нині впав, а я – завтра” (9,17).
Говорили про авву Агафона: прийшли до нього деякі, почувши, що він має велику розважливість. Бажаючи випробувати його, чи не розсердиться він, запитують його: “Ти Агафон? Ми чули про тебе, що ти блудник і гордій?” “Так, це правда”,» відповідав він. Вони знову запитують його: “Ти Агафон – наклепник і пустослів?” “Я”, – відповідав він. І знову говорять йому: “Ти Агафон – єретик?” “Ні, я не єретик” – відповідав він. Потім запитали його: “Скажи нам, чому ти на все, що не говорили тобі, погоджувався, а останнього слова не переніс?” Він відповідав їм: “Перші пороки я визнаю за собою; тому що це визнання корисне для душі моєї. А визнання себе єретиком – значить відлучення від Бога, а я не хочу бути відлученим від Бога мого”. Вислухавши це, вони подивувалися розважливості його, і відійшли, одержавши повчання (10, 12).
Авва Пімен сказав: “Як на мене краще людина, що згрішила і, усвідомлюючи свій гріх, кається, ніж людина, що не згрішила і не упокорюється. Той вважає себе грішником і упокорюється у своїх думках – а цей представляє себе праведником, начебто він праведний, і підноситься” (10, 50).
Авва Авраам запитував авву Пімена: “Чому це демони так нападають на мене?” “На тебе нападають демони? – сказав йому авва Пімен. – Не демони нападають на нас, якщо ми виконуємо свої бажання; наші бажання для нас стали демонами: саме вони мучать нас, щоб ми виконували їх. Якщо ж хочеш знати, з ким воювали демони, – це з Мойсеєм і подібними до нього” (10, 86).
Запитав старця один воїн: “Чи приймає Бог каяття?” І старець, повчаючи його, говорить йому: “Скажи мені, улюблений, якщо в тебе розірветься плащ, то чи викинеш його геть?” Воїн говорить йому: “Ні! Я зашию його, і знову буду вживати його”. Старець говорить йому: “Якщо ти так щадиш свій одяг, то чи не тим більше Бог пощадить Своє творіння?” І воїн, переконавшись в цьому, відійшов з радістю у свою країну (10, 162).
Якийсь із отців сказав: “Бережися братів, що хвалять тебе, і помислів людей, що принижують ближнього; тому що ми нічого не знаємо. Розбійник був на хресті, і за одне слово виправдався. Юда був причислений до апостолів, і в одну ніч погубив всю працю свою, і зійшов з неба в пекло. Тому ніхто з тих, що роблять добро, хай не похваляється; тому що всі, хто надіялися на самих себе впали в одну мить” (11, 107).
Сказав авва Антоній: “Я бачив всі мережі диявола, розпростерті по землі й, зітхнувши, сказав: “Хто ж обходить їх?” І почув голос, що говорить: “Смиренномудрість” (15, 3).
Старець сказав: “У всякій спокусі не осуди людину, але тільки самого себе, говорячи: “Це трапилося зі мною через гріхи мої” (15, 75).
Якомусь із братів з’явився диявол, перетворившись в ангела світла, і говорить йому: “Я архангел Гавриїл і посланий до тебе”. – Брат же сказав: “Дивися, чи не до іншого ти посланий? Тому що я не гідний бачити ангела”. І диявол негайно став невидимим (15,83).
Старця запитали: “Як деякі говорять, що ми бачимо ангелів?” Старець відповідав: “Блаженний той, хто завжди бачить гріхи свої” (15, 105).+
Якийсь брат, скривджений від іншого брата, прийшов до авви Сісоя Фівейського й говорить йому: “Такий-то брат скривдив мене; хочу і я помститися за себе”. Старець же перестерігав його: “Ні, чадо, залиш краще Богові справу помсти”. Брат сказав: “Не заспокоюся доти, поки не відімщу за себе”. Тоді старець сказав: “помолимося, брате!” І вставши, старець сказав: “Боже! Боже! Ми не маємо потреби у Твоєму піклуванні про нас; тому що ми самі творимо помсту нашу”. Брат, почувши це, впав до ніг старця, сказавши: “Не буду судитися із братом; прости мене!” (16,12).
Якийсь старець сказав: “Якщо хто буде пам’ятати про того,що скривдив його, або обезчестив, або гудить, або заподіює шкоду йому, то повинен пам’ятати про нього, як про лікаря, посланого від Христа, і повинен уважати його за благодійника; а ображатися цим є ознака хворої душі. Тому що якби ти не був хворим, то не страждав би. Ти повинен радіти про такого брата, тому що через нього довідуєшся про хворобу свою, повинен молитися за нього й приймати від нього все, як цілющі ліки, послані від Господа. Якщо ж ти ображаєшся проти нього, то говориш Христу: “Не хочу приймати лікування Твого, а хочу гнити в ранах моїх” (16, 16).
Авва Антоній сказав: “Від ближнього нам життя й смерть. Тому що якщо придбаємо брата, то здобуваємо Бога; якщо ж спокусимо брата, то згрішимо проти Христа” (17,2).
Два старці жили разом і ніколи не було в них сварки. Сказав же один до іншого: “Посварімося й ми, як інші люди”. Він же, відповідаючи, сказав братові: “Не знаю, яка буває сварка”. Той же сказав йому: “Ось я кладу цеглу посередині й кажу: “Вона моя”, а ти говориш: “Ні, вона моя” – це й буде початком”. І зробили так. І говорить один із них: “Це моя”. Інший же сказав: “Ні, це моя”. І сказав перший: “Так, так, вона твоя, візьми і йди”. І розійшлися, і не могли вступити у сварку між собою (17, 25).
Розповідав авва Микита про деяких двох братів, що жили разом: “Побачив якось диявол велику любов їх і, не терплячи її, прийшов і, бажаючи розлучити їх, став перед дверима й видався одному голубом, а іншому вороною. Говорить же один із них іншому: “Бачиш цього голуба?” І сказав той: “Це ворона”. І почали сперечатися один із одним, говорячи кожний своє, і, уставши, побилися до крові, і, на превелику радість ворога, розійшлися. Через три дні, прийшовши до себе, вони повернулися до колишнього способу життя й наклали на себе покаяння. І зрозумівши виверти ворога, до смерті перебували разом у великому спокої” (17, 32).
«Жити всім хочеться! Життя всім миле. А життя від кого? Від єдиного Бога! А вмирати хочеться? Вічно мучитися хочеться чи ні? О, ні, не хочеться. І година мук іноді нестерпна – як же мучитися вічно! А до вічного життя веде віра, щоправда, покаяння, чеснота, самовідданість, умертвіння пристрастей. А жити, і жити вічно – чи хочеться? Як не хотіти!
Тож кайся негайно й виправляйся, клич на допомогу Господа Бога: Він біля нас, як мати біля немовляти.»
Святий праведний Іоан Кронштадтський
ДЖЕРЕЛО: НА ДОПОМОГУ В ПОКАЯННІ (Про пристрасті, чесноти і покаяння. Ґрунтовна підготовка до сповіді) // Православне Видавництво «Благодатний Вогонь», м. Глибока, 2006 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.
