І знов надійшов той великий, важливий час, в якім св. Церква ставить нам перед очі хрест, а разом з ним терпіння нашого Спасителя, Ісуса Христа, в котрім наша душа пізнає ясніше, чим коли-небудь, потребу наблизитись до Бога, поєднатися з Ним, розв’язати найважливіші питання свого життя — час Великого посту. Це справді час, що родить великі думки, приводить в пам’ять важкі питання. А найважливіше з них – питання нашого призначення, нашого вічного спасіння. Бо хоча ми маємо в цім житті до розв’язання так багато великих питань, починаючи від питання щоденного хліба, аж до питання високої політики, то всі вони є дитячою балачкою в порівнянні до того питання, яке ми рано чи пізно мусимо розв’язати, питання нашої вічності.
Тепер, коли стоїмо перед хрестом, що на ним повис і вмер наш Спаситель, є найвідповідніша пора послухати заклику Апостола Христового: ” Тому, браття, усе більше і більше старайтесь утверджувати ваше покликання та обрання». (2 Петр. 1, 10) Бо під хрестом розбіглися людські душі й під хрестом вони поєдналися. Погляньмо лиш, що твориться при смертній постелі Христа. Ось тут лунають великим відгомоном з уст фарисеїв хули і наруги з умираючого Спасителя, а там, поруч хреста, звертався до великого Мученика співтовариш недолі, блудний син в почутті своєї великої вини перед Ним з окликом: «Згадай мене, Господи, коли прийдеш в своє царство». (Як. 23, 42) Від хреста втікають Апостоли зі страху перед людьми; до хреста близько припадає наймиліший Христовий Апостол, св. Іоан і одержує заповіт Ісуса. Віра і невірство, любов і ненависть, життя і смерть, щасливість і пагуба стрічаються під хрестом. А той Христовий хрест і над нами простягає свої рамена. І ми живемо під його знаком. І ми мусимо під ним стрінутись. Але як? Чи той хрест і Пресвята Кров Ісуса, що його обагрила, стане нам спасенням, чи втратою? Чи Христос буде для нас піднесенням, чи падінням? (Як. 2, 34) Чи знамена Його мук: хрест, тернь, сліди ран є для нас знаками вічної щасливості, чи вічної муки? Ті питання маємо розв’язати в часі цього посту. Це буде предмет наших цьогорічних великопісних розважань, а саме: тайна нашого вічного призначення в світлі терпіння і смерті нашого Господа Ісуса Христа. До освітлення і роз’яснення цієї тайни послужать нам деякі особи, які вказує історія Христових страстей. Перша тема, в якій маю говорити про наше призначення, є для нас дуже втішною: так що я боюся, чи ви потрапите відчути і зрозуміти ту потіху, що в ній міститься. А тема ця звучить: Ніякі гріхи, хоч і найбільші, ніяка минувшина, хоч і найчорніша, не є знаком нашого відкинення від Бога, бо Господь наш Ісус Своєю ласкою і найціннішою Кров’ю спроможний навернути і найбільшого грішника, навіть зробити його святим.
Доказ того – оця жінка, що стоїть під хрестом поруч із Пречистою Дівою, Матір’ю Розп’ятого та іншими святими жінками, жінка, яку св. Письмо коротко називає “грішниця”, Марія Магдалина. Бо якщо якась душа могла сумніватися у своєму спасінні, то хіба тільки вона.
Погляньмо спочатку у ту безодню переступу, в яку впала була ця жінка, а опісля на висоту, до якої піднесла її Божа ласка, і з того зрозуміємо, що ми маємо думати про своє життя і спасіння.
ДЖЕРЕЛО: ПОСТОВІ ПРОПОВІДІ. РОЗДУМИ У ЧАСІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ // Глибока, Благодатний Вогонь, 2008 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.
