Не багато розповідає нам Євангеліє про грішне життя Марії Магдалини, але і з того можна зрозуміти, як низько вона впала. «І ось жінка, – пише св. євангеліст Лука, – що була грішниця, довідавшись, що Ісус сидить за столом у господі фарисея, принісши алебастровий збаночок мира і ставши коло ніг Його ззаду, почала обмивати ноги Його слізьми і волоссям голови своєї обтирати, й цілувала Його ноги, і мастила миром. Фарисей, що запросив Його, казав сам у собі говорячи: «Коли б цей був пророк, знав би хто і яка жінка, що торкається Його; бо грішниця вона.» (Лк.7, 37) Оце все, що св. Письмо говорить про грішне життя Марії Магдалини. Більше каже воно тим, що промовчує. Бо в цілім св. Письмі не найдемо другої жінки, що мала б таке сумне прізвисько «Вона була грішниця». Чи знаєте, що воно значить? Ми всі є грішниками і грішницями, але оця Магдалина, по словам євангеліста, не була грішницею в тім значенні, в якім ми звичайно вживаємо цей вираз, але в іншім значенні, брудному, відразливому.
Вона була однією із тих нещасних, впалих доньок Єви, що за них перестерігає св. Письмо: «Що друга молодості своєї залишила і Божий заповіт забула; дім її веде до смерті, а стежки її до мерців у пеклі» (Притч. 2,17,18). Гріх буз вжиттям, а других до гріха приводити, її забавою. А ті гріхи так її омерзили в очах людей, що навіть фарисей, також не святий, що гостив в себе Христа, «боявся самого її дотику. І ланцюг тих гріхів не був короткий. Не рік, не два, а довгі літа проводила ця жінка життя в тому низькому стані. Адже Христос, що ніколи не вживав перебільшення в бесіді, сказав, що відпускає їй багато гріхів.
Проте не дивно, що розголос її гріхів розійшовся далеко по всій країні, що вона знаною була як явно грішниця. І тому фарисей дивувався, що Христос її не знає, що позволив їй до Себе доторкнутись і з того зробив висновок, що Христос не є пророком: «Коли б цей був пророк, знав би хто й яка це жінка, що торкається Його; бо грішниця вона».
Магдалина була однією з тих нещасних жертв невгамовної пристрасті, що до них світ має тільки відразу й погорду, Бо хоча світ і терпить у своїх кругах всякі гріхи, навіть часто виправдовується в них, то для упалої жінки не мав ніякого виправдання. А проте, дор. в Христі, що знає світ за гріх? Хоч би він змалював гріхи якогось, чоловіка не знати якими чорними фарбами, то перед Богом вони є набагато чорнішими. Це ще в гірше положення ставить Марію Магдалину. Христос знав всі її гріхи. Перед Його святими очима стояла вона в цілій гидкості. Він дозволяв сльозами її очей скропляти свої ноги, але він знав добре, за чим ті очі гляділи, Він дозволяв її поцілунками окривати свої ноги, але Йому відомо, які бесіди проходили в минувших літах через ті її уста, що Його дотикаються. Він не противиться тим проявам любові, які вона виявляє Йому, але Він добре свідомий, яким брудним було її серце такий довгий час. її гріхи, її безсоромність — словом все її грішне життя є виразнішим в очах Спасителя, чим в її власних. О жінко, як можеш приступати перед лице найчистішого, всевідаючого Бога? Чине бачиш, як люди оминають тебе здалека, лякаючись стрінутись з тобою! Чи ж найчистіший Месія позволить тобі наблизитися до себе? Чи ж Його Апостоли, сильно не здивувалися, коли при криниці Якова побачили Його при розмові із Самарянкою. А вона ж, хоч була грішною, але не явно грішницею. Чи повірить Христос твоїм сльозам, твоєму наверненню? Ось гляди, ніхто з присутніх гостей фарисея не вірить тобі; всі з посмішкою погорди споглядають на тебе!
ДЖЕРЕЛО: ПОСТОВІ ПРОПОВІДІ. РОЗДУМИ У ЧАСІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ // Глибока, Благодатний Вогонь, 2008 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.
