А що ж робить Христос? Не відпихає її від себе. Мовчки дозволяє їй обмивати сльозами свої ноги, хоч видить, як найчорніші підозріння звертаються проти Нього.
Та ось, звертається до неї, отворяє свої уста. Ще хвиля — і громи гніву, погроза вічної кари посиплються з Його уст. Ось зараз згадає Він за зміїне насіння, за безстидників і чужоложників, що ніколи не наслідять Божого царства. А якщо вже яке слівце ласки та змилування вийде з Христових уст, тож певно припише Він їй тяжку покуту, довге випробовування щирості її постанов.
Та ні, ніякого слівця нагани ні докору не чути з Христових уст. Навпаки, Ісус боронить її перед осудом інших. Чуєте, дор. в Христі, Христос боронить впалу, погорджену всіма грішницю! Фарисей Симон, що гостив Христа в своїм домі, вважав своїм обов’язком показати своє зневажання того сміливого і в його розумінні безликого вчинку Магдалини, бажаючи тим виявити свою пошану до Христа. А Ісус хвалить грішницю, а його ганить. «Чи бачиш цю жінку, – каже Христос до Симона, – увійшов я в твою господу, а ти не дав води на мої ноги; ця ж слізьми обмила ноги мої і волоссям голови своєї обтерла. Цілування не дав ти мені, ця ж, відколи ввійшов я, не перестала цілувати ноги мої» (Як. 7,44,45). І тепер звертається Він до Магдалини одним, одиноким висловом: «Жінко, відпускаються гріхи твої, іди з миром». Яка ж велика переміна настала в тій хвилі в душі тієї невісти! Щойно грішниця, тепер покутниця. Щойно відкинена, осуджена Богом, тепер вибрана, свята. Щойно погорда всього людського суспільства, тепер славна в небі і на землі. Щойно публічна грішниця; тепер найліпша учениця Христа. Бо після Марії Христової Матері, ніхто не стояв так близько Христового хреста, як вона.
А що є ще дивніше, то це, що Бог це чудо Своєї ласки зробив законом свого милосердя, бо що вчинив Він з Магдалиною, хоче чинити так само з кожним грішником. На тому, власне, опирається та правда Божа, яку ви чули на початку цієї проповіді: Ніякі гріхи, хоч і найбільші, ніяка минувшина, хоч і найчорніша, не є знаком нашого відкинення від Бога, бо Божа ласка є в силі навернути і найбільшого грішника, навіть зробити його святим.
Св. Євангеліє нічого не каже нам про грішне життя Магдалини, ані про причини, які спонукали її до навернення. Чи вона почула де випадково якусь Христову науку, чи може Він зворушив її своїм поглядом — не знати. Досить, що коли вона вступила в дім фарисея, була вже розкаяною грішницею. Св. Письмо розповідає тільки про саме навернення і прощення. Чому? Бо обставини її життя і навернення ні в чому не змінюють самого навернення. Вони в кожної людини інші. Тут ясніє в повному блиску Боже милосердя. Хоч би ти чоловіче сидів по саму шию в гріховнім болоті, хоч би тобі здавалося, що твої гріхи є такими тяжкими, що їм нема прощення, ти помиляєшся. Спаситель і Його милосердя сильніші від всякої сили гріха, пристрасті, пекла.
А може навернення Магдалини було тільки випадком, надзвичайною ласкою? Неможливо! Бо якщо ви робите комусь яку надзвичайну виняткову прислугу, то стараєтесь укрити її, заховати в тайні. А Ісус не тільки привселюдно милосердиться над Магдалиною, але й подбав ще, щоб це чудо Його милосердя було записане в Євангелію і так стало явним цілому світові. Чи ж не ясно з цього що наміром Христа є неодноразово поновлювати це чудо.
Багато страшних речей є по світу. Страшно є засудженому на довічне ув’язнення сказати: «Вже ніколи не побачу я свободи, з кайданами проживу до гробу». Страшно є знаходитися серед моря на розбитому штормом кораблі і очікувати, коли хвилі похоронять і мене під собою. Але в тисячу разів є страшніше, коли, кого обійме відчай із-за сповнених ним гріхів і він живцем кидається в тінь вічної смерті, в пекельну безодню і кличе: «В тій безодні мушу я залишитися на віки, для мене вже немає рятунку»
Чи справді може бути такий випадок, щоб чоловік навіть вже при смерті мусів сказати: «Для мене нема вже рятунку!» – Ніколи. Хоч би наші гріхи були і найстрашніші, які тільки може винайти фантазія, хоч би ми жили тисячу літ серед найгірших гріхів, не маємо зовсім права втрачати надію. Христос є лікарем не тільки малих, легких падінь, але і для найбільших гріхів. «Бог, – каже св. Григорій Великий, – не робить ніякої різниці між спокутуючими грішниками, і невинними душами». На підставі св. Письма можна сміло заявити, що Бог більше радується грішником, який навертається, як тим, що служить Йому ціле життя в невинності серця. Може цей вираз є дивний для нас, але правдивий. Чи не каже Спаситель виразно: «Не прийшов Я звати праведних, а грішних до покаяння». Чи не сказав Він виразно, що більша буде в небі радість з одного наверненого грішника, як з дев’яносто дев’яти праведників. Бо це Його найвища слава лікувати найбільші гріховні рани безмежною своєю ласкою. «А коли примножився гріх, стало більше благодаті» (Рим. 5,20).
А тепер слово до Вас, невинні душі. Не дивуйтесь і не лякайтесь з того, що. Бог допускає і найбільших грішників до свого небесного миру. Не бійтесь, Він не покличе там негідного. В послідній страшний день оправдає Бог вповні своє відношення до грішників, відкриє ті плоди, які в їх душах зродила Його ласка і спів діяння з нею.
ДЖЕРЕЛО: ПОСТОВІ ПРОПОВІДІ. РОЗДУМИ У ЧАСІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ // Глибока, Благодатний Вогонь, 2008 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.
