А тепер погляньмо дальше на Магдалину. До тепер бачили ми тільки її гріхи. Ми дивилися на неї очима фарисея. Ми може горді, що не є такими, як вона. А однак пригляньмося до неї дальше, чи ми часом не застидаємося перед нею. Вона була великою грішницею, це є правда. Та Євангеліє нічого не говорить про її гріхи, але про навернення. Вона була причиною великого спокушення, але глядіть, як вона є готовою його поправити. Відважною і сміливою була вона в гріхах, але сміливо й відважно береться до покути. Чи може питала вона довго, що скажуть люди, що подумає світ, як вона буде покутувати і то привселюдно? Чи вона не виділа тих погордливих насмішок, не чула тихих обзивань у гостей Симона, коли падала до Христових ніг? Так! Але чи сокрушение, любляче Бога серце дивиться на насмішки світу? Якщо 6 навіть сам диявол загородив їй дорогу, вона була 6 його відсторонила і прийшла до Христа. Дивіться, як сміло йде вона до Нього! Никодим приходить вночі до Ісуса, боїться, щоб хтось не побачив його, а оця жінка не боїться нічого, ні денного світла, ні людей.
Магдалина щедрою була для світу, за гріховні втіхи віддала вона свою найбільшу окрасу — цнотливість, але так само щедрою є вона й для Христа. Вона не числить своїх сліз, не цінить дорогого мира, як Юда, не числить своїх покутних діл. Справді Магдалина велика є грішниця, але ще більша покутниця.
Подивіться тільки на неї під хрестом, на Голгофі. Навіть вірні Христові ученики, що недавно ще урочисто прирікали і на смерть йти з Ним, повтікали і залишили Учителя. А вона, слаба жінка не боїться нічого! Навпаки! Коли побачила яким великим злом є гріх, що прибив до хреста її Спасителя, коли побачила, як гострі цвяхи пробили ті ноги, що їх сльозами вона вмила, коли бачила, як Його кров крапля по краплі спливала по хреснім дереві — в світлі цього терпіння Ісуса зрозуміла вона вповні, як своє тіло розпинати з любові до Христа.
Дор. в Христі! Коли ми навчимося йти солодкою стежкою Божої ласки? Коли ми підемо за голосом св. Ап. Петра: «Тому, браття, усе більше і більше старайтесь утверджувати ваше покликання та обрання.» (2 Петр. 1, 10). Довго ходили ми дорогою гріха. Тепер настав час, коли Христос споглядає на нас, кличе нас до себе. Ідімо, отже, за тим поглядом Христа. Вміли ми грішити, вміймо і покутувати! Не питаймо, чи це подобається нашому тілу, нашим думкам, нашим товаришам гріха! Не питаймо, що скажуть люди! Не питаймо, що принесемо Христові в дар, а вилиймо сміло дорогоцінне миро сокрушенно!’ любові перед Його служителем в святій Тайні покути.
Але ж цього власне я боюся, скаже дехто. Боюся, бо сповідник буде ставити мені питання, котрі як гострі цвяхи ранитимуть моє тіло, буде ганити мене, завдасть тяжку покуту. Бідне серце! Чи ти забуло, що Христос відізвався до Магдалини, лиш одним словом: «Жінко, відпускаються тобі гріхи, йди в мирі.» Чи може боїмося, що завернувшись, мусимо покинути світові грішні втіхи! Які втіхи? Поєднатись з Богом, з чистою совістю йти в життя, чи може бути більша втіха? З нашим наверненням ми не тратимо втіхи, але знайдемо набагато, набагато більшу. Чи це не втіха сповняти совісно свої обов’язки перед лицем Бога? Чи це не радість бути вірними і добрими чоловіками, жінками, ревними слугами св. Церкви і своєї вітчизни!
Отже, відрікаймося гріха! На хрест з ним! На хрест з нашими пристрастями, на хрест зі старою людиною! Моя пора прийшла, каже Ісус, в тебе хочу споживати паску. Приготуймо ж Йому місце у душі, викиньмо з неї все зло, щоби Христос не був вимушений її минати, щоби ввійшов і замешкав в ній назавжди.
ДЖЕРЕЛО: ПОСТОВІ ПРОПОВІДІ. РОЗДУМИ У ЧАСІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ // Глибока, Благодатний Вогонь, 2008 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.
