Тиха, спокійна ніч покрила своєю тінню мури Єрусалиму. Всі його мешканці удалися на відпочинок, тим більше, що попередня ніч була дуже неспокійна. Вулиці гомоніли від людських голосів, криків, поспішного ходу. Що це таке було? Жидівська старшина піймала Ісуса з Назарету і засудила Його на смерть. Цілий Єрусалим зворохобився з того приводу. І знов прийшов вечір і тиха мовчанка заволоділа містом.
Тільки один чоловік не може найти спокою. Кидається неспокійно на своїй постелі, встає, то знов лягає, хотів би десь сховатися перед самим собою, нарешті залишає свою кімнату і вибігає на вулицю. Немов навіжений біжить з усього розгону вперед. Здається йому, що земля горить під його ногами. Врешті покинув вже місто, жене долиною Йосафата через потік Кефдрон і неспокійним поглядом звертається в сторону Оливної гори. Нараз стає мов остовпілий. Що це? З Оливної гори сходить похід багатьох людей з ліхтарями і смолоскипами. Ведуть когось зв’язаного. А наперед йде хтось добре йому знайомий. Ні, то таки він сам. Докладно пізнає свої риси лиця. Йому в очах темніє. А тут в душі відзивається якийсь таємний, солодкий голос: “Друже, для чого ти прийшов? Краще було б не родитися людині тій.” (Мф. 26, 24, 50). І здається йому немов чує бренькіт срібняків, то знов свист бичів, що падають на оголене тіло, глухі удари молотка, що пробивають цвяхами до дерева руки і ноги. Кров вдаряє цілою силою у виски. Хоче вернутися, хоче кричати: “Я згрішив, бо продав кров неповинну” (Мф. 27, 4). Але жидівська старшина дивиться з погордою на його розпуку. І тепер приходять йому на думку слова Пророка: “А вони мені злом за добро, за любов ненавистю відплатили. Коли на суді стане, нехай вийде винуватий. Нехай віку свого не звікує, а уряд його візьме інший”.
Страшна безнадія потрясла його тілом. Далі, вперед! Ось сухе дерево, ось велика гілка, немов рука кличе його. Судорожно стискає посторонок своєю рукою. Ще хвилька, ще один проклін, впився в його шию і от пекло тішиться новою жертвою, яку зачервонила свіжа кров Христа. Так скінчив Апостол Христовий Юда!
Покликаний до найвищої гідності і чести, закінчує життя підло з плямою зрадника. З цього приводу страшної смерті Юди розважмо нині другу частину тайни нашого вічного призначення, а це: ніякий стан, ніяка гідність, ніякий спосіб життя не охоронить нас від вічного осудження, якщо не будемо вірно служити Богові.
Історія Юди описана в Євангелії для нашого спасіння. Розважмо спочатку ті причини, що провели Юду мимо його такого визначного становища до падіння і втрати вічного спасіння, а опісля подивимося як запобігти своєму власному осудженню.
ДЖЕРЕЛО: ПОСТОВІ ПРОПОВІДІ. РОЗДУМИ У ЧАСІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ // Глибока, Благодатний Вогонь, 2008 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.
