Це соромся оголювати струпи твої духовному наставникові і будь готовий прийняти від нього за гріхи свої й засоромлення, щоби через нього уникнути вічного сорому.

Церква є для нас земним небом, де Сам Бог невидимо присутній і наглядає за предстоячими, тому в церкві треба стояти поважно, з великим благоговінням. Давайте любити Церкву і будьмо для неї старанні; вона нам розрада й потіха в скорботах і радощах.

Для підбадьорення засмучених старець часто говорив: Коли Бог за нас, хто проти нас? (Рим. 8, 31).

Кожну справу слід починати з призивання на допомогу імені Божого.

Часто говорив старець про зберігання совісти, про уважне спостерігання за своїми думками, діями і словами, та про покаяння в них.

Вчив немочі та недоліки підлеглих нести благодушно, «Зауваження роби,— наставляв старець,— не даючи поживи власному самолюбству, міркуючи, чи міг би ти і сам понести те, що вимагаєш від іншого».

Якщо почуваєш, що гнів обійняв тебе, зберігай мовчання і до тих пір не говори нічого, поки безнастанною молитвою і самодокорюванням не стихне твоє серце.

Корисніше для душі усвідомлювати себе у j всьому винним і останнім серед всіх ніж вдаватися до самовиправдання, яке походить від гордості, а гордим Бог противиться, смиренним же дає благодать.

Часто старець наводив вислів апостола: «Істинна любов не гнівається, не мислить зла, ніколи не відпадає».

 

ДЖЕРЕЛО: ПОВЧАННЯ ОПТИНСЬКИХ СТАРЦІВ. ПОРАДИ У РІЗНИХ ЖИТТЄВИХ ВИПАДКАХ // Православне видавництво «Благодатний Вогонь» м. Глибока, 2012 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.