Коли ми читаємо св. Євангеліє аж до Христових страстей, не знаходимо там нічого, щоби вказувало на майбутнє падіння Юди. Навпаки, його пристосування і становище виключають всяке підозріння. Весь час свого перебування з Христом поступає він бездоганно. Він не уповає надмірно на свої сили, як св. Петро, що голосно хвалився: «Якщо і всі спокусяться Тобою, то я ніколи не спокушусь» (Мф.26,33). Правда, деколи не служив він чесно спільною касою, але, попри це, ніхто, навіть його співтовариші, не підозрювали його. Бо інакше на слова Христа в часі послідньої вечері: «Один з вас зрадить мене» були б відразу запитали: «Господи, чи Юда?» А вони питали: «Господи, чи я» (Мк. 14, 18). Заведеєві сини (Іван і Яків) сперечалися за визначне місце при Ісусі. Юда не виявляє таких честолюбивих планів. Фома є дуже обережний в своїй вірі в Христа, як це пізнаємо з його невірства після Воскресіння. В Юди не бачимо тієї обережності. Без сумніву був він вільний і від тілесних промахів. Такі гріхи звичайно багато коштують, а він не видавав легко грошей на що-небудь. Справді Юда був зовсім правильним чоловіком. І коли він з Христом і Апостолами сидів при вечері в домі Симона, а Магдалина припала до ніг Ісусових, то певно ніхто не думав, що вона є вибраною до неба, а він, Апостол – товариш Христа, відкинений. Ніхто пропустити, щоб чоловік такий релігійний і чеснотливий міг так низько упасти. Кажу, чеснотливий, бо Юда посідав чесноту ощадність є, без сумніву, чеснотою. А що він був ощадний і вмів обходитися з грошима, вказує те, що йому всі Апостоли довірили спільну касу.
А якщо візьмемо до уваги його становище, його прилюдну діяльність як апостола, то не можемо на нього інакше дивитися, як лише на вибраного в Божому царстві, на майбутнього великого святого. Бо як апостол і товариш Ісуса чи не був він обдарований і наділений всіма дарами Божої ласки? Перебуваючи три роки так близько Ісуса, чи ж не міг черпати якнайбільше ті ласки із самого джерела? Без сумніву обіймав він також дар чудес: оздоровляв хворих, повертав зір сліпим і слух глухим, проганяв бісів. Тільки із себе самого не потрапив він прогнати злого біса. Чи могли б ми проте уважати можливим, щоб такий чоловік, на такім визначнім становищі міг так глибоко впасти, так нужденно скінчити? Нам зрозуміла злоба фарисеїв і первосвящеників, що боялися втратити своє значення і вплив у народі; розуміємо хитання народу, підбуреного несовісними проводирями, можемо собі легко роз’яснити легкодушність Ірода, відгадуємо легко причину боязні Пілата, не дивуємося засліпленню і безсердечності римських воїнів, але, щоб вияснити злобний поступок Юди до свого Божого Учителя і Друга, мусимо шукати якихось незвичайних причин. Кажу «Друга», бо Ісус був справді приятелем Юди. Ще в самій хвилі негідної зради називає його Христос другом «Друже, для чого ти прийшов?» (Мф. 26, 50). Чи не міг Христос повним правом відізватися до нього: «Ти, підлий зраднику, ти смієш ще своїми устами дотикатися мого лиця?» Якщо би ще дрібка якоїсь благородності була в Юди, то вона мусіла б тепер вийти наверх. Бо невдячність за одержані добродійства, за приязнь — це щось найгірше, найпідліше. Навіть погани найбільше нею бридилися. Ви й самі, дор. в Христі, це знаєте, як тяжко болить невдячність зі сторони приятеля. Якщо б Юда мав бодай трохи людського чуття, якщо б він не віддав себе зовсім у владу диявола, то в тій хвилі, коли Христос так лагідно промовляв до нього: «Друже, для чого ти прийшов?» впав би був на коліна і, зі сльозами в очах, закликав: «Мій Господи і Учителю! Я згрішив! Прости, прости і змилуйся!»
ДЖЕРЕЛО: ПОСТОВІ ПРОПОВІДІ. РОЗДУМИ У ЧАСІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ // Глибока, Благодатний Вогонь, 2008 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.
