Якщо залишимо свої бажання і розуміння та постараємося виконати бажання і розуміння Божі, то у всякому місці і у всякому стані спасемося, А якщо будемо триматися своїх, бажань і розумінь, то ніяке місце, ніякий стан нам не допоможуть. Єва і в раю переступила заповідь Божу, а Юді безталанному життя при самому Спасителі не принесло ніякої користі. Скрізь потрібне терпіння і спонуку до благочестивого життя, як читаємо в Святому Євангелії.
…Даремно будемо нарікати, що буцімто ті, хто живе з нами і оточує нас, заважують і перешкоджають нашому спасінню або вдосконаленню духовному… Незадоволеність наша душевна і духовна походять від нас самих від нашого невміння та від неправильно складеної думки, з якими ніяк, не хочемо розлучитися. А вони й наводять на нас і збентеження, і сумнів, і різні здивування; а все це нас мучить і обтяжує, і приводить до безвідрадного стану. Добре було би, якби ми могли зрозуміти просте святоотцівське слово: якщо упокоримося, то на всякому місці знайдемо спокій, не обходячи розумом багато інших місць, на яких може бути з нами так само, якщо не гірше.
Головний засіб для спасіння – терпіння і різноманітних скорбот, кому які придатні, за сказаним в «Діяннях апостольських»: «багатьма стражданнями нам треба ввійти в царство Божу»…
Тому, хто хоче спастися, треба пам’ятати й не забувати апостольську заповідь: «Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа». Багато є інших заповідей, але при жодній такого додатку нема, тобто «тим робом виконаєте закон Христа». Велике значення має заповідь ця, і більше від інших треба піклуватися про її виконання.
…Багато хто бажає гарного духовного життя в найпростішій формі, але тільки не багато і рідко хто насправді виконують благий свій намір — власне ті, які твердо тримаються слів Святого Письма, що «через багато страждань нам треба ввійти в царство Боже», і, призиваючи допомогу Божу, намагаються покірливо переносити скорботи і хвороби, і різні незручності, які їх застають, утримуючи завжди в пам’яті слова Самого Господа: «якщо хочеш ввійти в життя, збережи заповіді».
А головні заповіді Господні: «не судіть, щоб вас не судили; не засуджуйте, та не будете засуджені; прощайте і проститься вам». Крім цього, бажаючі спастися завжди повинні тримати в пам’яті слова преподобного Петра Дамаскіна, що творіння здійснюється між, страхом і надією.
Діло спасіння нашого вимагає на всякому місці, де б у людина не жила, вигнання заповідей Божих і покори волі Божій. Цим тільки здобувається мир душевний, а не чимось іншим, як, сказано в псалмах «мир тим, хто любить закон Твій, і немає їм спокуси». А ти все шукаєш миру внутрішнього і спокою душевного від зовнішніх обставин.
Все тобі здається, що ти не на тому місці живеш, не з тими людьми поселилася, що сама не так розпорядилася і що інші наче б то не так діяли. В Святому Письмі сказано: «на всякому місці панування Його», тобто Боже, і що для Бога дорожче від усіх речей цілого світу спасіння одної християнської душі.
Господь готовий допомагати людині в придбанні смирення, як і у всьому доброму, але потрібно, щоб і сама людина піклувалася про себе. Сказано в св. отців: «дай кров і прийми дух». Це значить — потрудися до пролиття крові і й отримаєш духовний дар. А ти дарів духовних шукаєш і просиш, а кров тобі проливати шкода, тобто весь час хочеться тобі, щоби тебе ніхто не чіпав, не турбував. Та хіба можна при спокійному житті придбати смирення?
Адже смирення полягає в тому, коли людина бачить себе гіршою від всіх не тільки людей, але й безсловесних тварин і навіть самих духів зла. І ось, коли люди тривожать тебе, ти бачиш, що не терпиш цього і гніваєшся на людей, то мимоволі будеш себе вважати поганою…Якщо при цьому будеш за поганий стан свій шкодувати і докоряти собі в несправності, та щиро каятися в цьому перед Богом і духовним отцем, то ось ти вже й на шляху смирення… А якщо б ніхто тебе не чіпав, і ти залишалася б у спокої, як же б ти могла усвідомити свій поганий стан?_Як могла б побачити свої вади?..Якщо намагаються принизити — значить хочуть упокорити тебе; а ти сама просиш в Бога смирення. Навіщо ж після цього нарікати на людей?
На питання: «Як себе слухати, з чого починати?», була така відповідь: «Треба спочатку записувати: як до церкви ходиш, як стоїш, як дивишся, як гордишся, як марнославишся, як гніваєшся і інше».
Хто має погане серце, не повинен падати в безнадію, пишу що з Божою допомогою людина може виправити своє серце. Потрібно тільки уважно стежити за собою і не втрачати нагоди бути корисним ближнім, часто відкриватися старцю і творити посильну милостиню.
Цього, звичайно, не можна зробити раптом, але Господь довго терпить. Він тоді тільки припиняє життя людини, коли бачить її готовою до переходу у вічність або ж коли не бачить ніякої надії на її виправлення.
Щодо осудження і зауваження чужих гріхів та недоліків, отець сказав: «Потрібно мати увагу до свого внутрішнього життя так, щоб не помічати того, що робиться навколо тебе. Тоді засуджувати не будеш».
Вказуючи, що людині нема чим гордитися, старець додавав: «Та й чим власне людині тут возноситися? Обірвана, общипана просить милостині: помилуй, помилуй! А чи подається милість, це ще хто знає».
Коли нападе гордість, скажу собі: «Дивачка ходить».
Отця запитали: «Така-ось довго не вмирає, їй весь час уявляються коти і інше. Чому так?» Відповідь: «Кожен, хоч і маленький грішок треба записувати, коли згадаєш, а потім каятися. Через то деякі довго не вмирають, що затримує який-небудь нерозкаяний гріх, а як покаються, то й відлягає… Неодмінно потрібно гріхи записувати, коли згадаєш, а то ми відкладаємо: то гріх малий, то соромно сказати або потім скажу, а прийдемо каятися і нічого сказати.
Три кільця чіпляються один за одного: ненависть від гніву, гнів від гордості.
«Чого люди грішать?» — іноді задавав питання старець і сам же й відповідав на нього: «Або через те, що не знають, що потрібно робити і чого уникати; або, якщо знають, то забувають; якщо ж не забувають, то лінуються, нудьгують… Це три велетні — зневіра або лінощі, забуття і незнання,— від яких зв’язаний весь рід людський важкими кайданами. А потім вже випливає недбальство зі всім сонмом злих пристрастей. Тому ми й молимося Цариці Небесній: «Пресвята Владичице моя Богородице, святими Твоїми і всесильними молитвами віджени від мене, смиренного і окаянного раба Твого, зневіру, забуття, нерозуміння, недбальство і всі скверні, лукаві й хульні помисли».
Не будь як надокучлива муха, котра іноді без потреби навколо літає, а іноді й кусає, і тим та іншим набридає; а будь як, мудра бджола, яка навесні старанно діло своє почала і до осені закінчила медові стільники, які такі гарні, неправильно викладені ноти. По-перше — солодко, а по-друге — приємно.
Коли старцю написали, що важко на світі, він відповів: «Тому вона (земля) й називається долина плачу; але люди одні плачуть, а інші скачуть, але останнім буде недобре».
Па питання: «Що значить жити за серцем?», отець відповів: «Не втручатися в чужі справи і бачити в інших все хороше».
Отець говорив: «Ми повинні жити на землі так як, колесо крутиться, тільки злегка одною точкою торкається землі, а іншими безнастанно вгору поривається; а ми, як заляжемо на землю, то й підвестися не можемо».
На питання: «Як жити?», отець відповідав: «Жити — не тужити, нікого не засуджувати, нікому не допікати, і всім моє вшанування.
Потрібно жити нелукаво і вести себе зразково, тоді наше діло буде правильне, а в іншому випадку вийде кепсько.
Потрібно примушувати себе, хоча й усупереч волі, робити якесь добро ворогам своїм; а головне — не мстити їм і бути обережними, щоб якось не образити їх виглядом презирства і приниження.
Щоб люди не залишалися в безтурботності й не покладали свою надію на сторонню молитовну допомогу, старець повторював звичайну народну приказку: «Боже поможи, — та й сам чоловік не лежи». І додавав: «Згадай дванадцять апостолів просили Спасителя за жінку хананеянку, але Він не почув їх; а сама стала просити, ублагала».|
Отець учив, що в спасіння три ступені. Сказано у св. Івана Золотоустого:
а) не грішити,
б) згрішивши, каятися,
в) той хто погано кується, терпітиме напади скорбот.
Заговорили якось про скорботи, одна й кажу: «Краще хвороби, ніж скорботи». Отець відповів: «Ні, в скорботах помолишся Богові й відійдуть, а хворобу і палкою не відіб’єш».
Коли найде хандра, не забудь докоряти собі: згадай, скільки ти провинилася перед Господом і перед собою, і усвідом, що ти не варта нічого кращого, і ти відразу відчуєш полегшення. Сказано: «багато скорбот для праведних», і «багато ран для грішних». Таке життя наше тут,— тільки скорботи і скорботи; а саме тими й досягається Царство Небесне. Коли будеш неспокійна, повторяй частіше: «Стягни мир і прожени їх».
Після приступання до Причастя треба просити Господа, щоб дар зберегти достойно і щоб подав Господь допомогу не повертатися назад, тобто до колишніх гріхів.
Коли отця запитали: «Чому після приступання до Причастя іноді відчуваєш розраду, а іноді холодність?», він відповів: «В того холодність буває, хто шукає розради від Причастя, а в того, хто вважає себе негідним, й залишається благодать».
Смирення полягає в тому, щоб поступатися іншим і вважати себе гіршою від всіх. Тоді набагато спокійніше буде.
«Завжди краще поступатися, — говорив отець, — якщо будеш наполягати справедливо — це те саме, що карбованець асигнацій, а якщо поступишся срібний карбованець».
На запитання «Як здобувати страх Божий?», отець відповідав: «Треба завжди мати Бога перед собою».
Коли тобі допікають, не запитуй ніколи: «навіщо» і «чому». Цього немає ніде в Писанні. Там сказано навпаки: «вдарять тебе по правій щоці, підстав і ліву», а це от що значить: якщо б’ють тебе за правду, то не нарікай і підстав ліву, тобто згадай свої несправедливі діла і побачиш, що гідний покарання. При цьому отець додав: «Терплячи потерпів Господа, і вислухав мене».
«Отче! навчіть мене терпінню», — сказала одна сестра. «Вчися, — відповів старець, — і починай з терпіння неприємностей, які надходять і зустрічаються». — «Не можу зрозуміти, як можна не обурюватися образами й несправедливостями». Відповідь старця: «Будь сама і справедлива і не кривдь нікого».
Отець говорив: «Терпів Мойсей, терпів Єлисей, терпів Ілля, буду ж терпіти і я».
Старець часто наводив прислів’я: «Втечеш від вовка, нападеш на ведмедя». Залишається одне — потерпіти і почекати, вслухуючись в себе і не засуджувати інших, та молячись Господеві і Цариці Небесній, щоб влаштували все тобі на користь, як їм зручно.
ДЖЕРЕЛО: ПОВЧАННЯ ОПТИНСЬКИХ СТАРЦІВ. ПОРАДИ У РІЗНИХ ЖИТТЄВИХ ВИПАДКАХ // Православне видавництво «Благодатний Вогонь» м. Глибока, 2012 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.
