Як же це могло статися, що чоловік покликаний до такої високої гідності, котрий мав зайняти один із дванадцятьох престолів в Божім царстві, так погордував ласкою Христа і дійшов до такої розпуки? Що привело Юду до такого сумного падіння? Він не завжди керувався совістю в житті. Коли він нарікав на розтрату, що її заподіяла Марія Магдалина, виливаючи дорогоцінну олію на голову Ісуса, говорив, що ліпше було б продати це миро, а гроші дати убогим, то не старання про убогих вложило йому в уста ці слова, але щось інше. Що таке? Жадоба грошей. Він хотів мати багато грошей. Як міг їх дістати простою дорогою, то добре, а як ні, то і кривої не боявся. Правда, великих вимог в тім ділі він не мав, вдовольнявся чим-небудь. Інакше не продав би свого Учителя за марних 30 срібняків. Задля грошей, для своєї користі прилучився він також до товариства Ісуса. Він сподівався, як всі євреї, що Христос збудує могутнє юдейське царство. От тут, думав Юда, знайду золоту ріллю. Тим часом минув рік, а царства нема, минув другий, Христос говорить справді про царство, але не про земне, а про Боже, врешті і третій рік доходить до кінця, а тут немає нічого подібного на якесь багате, визначне становище. Тим часом золото своїм блиском так мило усміхається до нього, йому так дуже хочеться мати гроші. Не з потреби, бо він мав, що до життя було потрібне, тільки для самих таки грошей. Та й не великі це були гроші, які він дістав за свою зраду, йому те байдуже, аби тільки гроші. Глядіть, дор. в Христі, кожний купець, що хоче продати свій товар, сам подає ціну, яку хоче за нього одержати, Юда не так: «Що хочете мені дати», – питає архієреїв, і без ніякого торгу пристає на ЗО срібняків. Йому байдуже скільки, аби гроші. Оце, дор. в Христі, та пристрасть, той гріх, що так глибоко закоренився в душі Юди, що привів його до найбільшого злочину, що відкрив йому широко браму до пекла. А гріх цей зветься – жадоба грошей, скупарство. Це страшний гріх, особливо тому, що він, як ніякий інший, засліплює людину. Хоч би ви кидали громами, ви не зупините ними скупаря. «Це не до мене, – скаже він. – Правда, я заощаджую, шаную гроші, не даю ні копійки на ніяку ціль, чи добру, чи злу, адже чоловік не знає, що колись буде, треба зібрати щось на пізніший час». Золото, гріш, розігріває його краще, ніж кров, що пливе в його жилах. Для гроша він все зробить, відважиться на всякий гріх.

Та може хто з вас подумає собі: славити Бога, то не відноситься до мене, я не є скупарем. Справді, треба дякувати Богові, коли Він увільнив нас від того блуду. Але мимо того, ми мусимо бути обережними, щоб диявол нас не приспав. Йому однаково, на котрий гачок він нас вхопить. Чи наш гріх буде проти першої Божої заповіді, чи проти другої, чи третьої, чи шостої, чи іншої, чи проти церковних заповідей, чи то буде один з головних гріхів, чи який інший, не має значення, якщо тільки він гніздиться глибоко в душі, якщо доведе нас до грішної звички, тоді ми в великій небезпеці втрати вічного спасіння. «Горе тим, – каже Дух Святий, – що тягнуть за собою беззаконність шнурами марноти, а гріх наче возовим ремінням». Грішна звичка, це найстрашніші реміння, що в’яжуть чоловіка. Бо якщо ми вже з природи схильні до злого, але тяжкою боротьбою можемо її стримати в границях Божого закону, то що, коли ми залишимо ту боротьбу, і свою природу злою звичкою будемо в злім підтримувати?

Чоловік падає при якомусь випадкові в гріх. Ну, думає, один гріх, то ще нічого страшного. Висповідаюся, поправлюся. Але за тим одним гріхом іде другий і третій, і десятий, докори совісті починають слабнути, похіть росте, розпалюється, як вогонь, що знайшов суху траву, в кінці гріх стає необхідним. Минає рік, минає п’ять, десять літ, волосся починає сивіти, а чоловік, немов невільник, прив’язаний до гріха і не може з ним розійтися. Перестороги, нагадування, науки, навіть ласка Божа не промовить до серця того чоловіка. Йому бесіда гріха миліша навіть від слів самого Христа. Це докладно бачимо у Юди. Чи Ісус не добирав всіх способів, яких лиш Його Божа любов могла видумати, щоб Його завернути з пагубної дороги? Христос падає перед ним на коліна, вмиває йому ноги. Св. Петро уважає себе негідним такої чести, не хоче дозволити, щоби небесний Учитель вмивав йому ноги. Юда нічого собі з того не робить і незабаром тими ногами йде закінчувати торг за Христа. Ісус кілька разів звертався з нагадуванням до свого негідного ученика, виразно говорить, що знає про його нікчемні заміри, грозить карою, але ті слова не зворушують його твердого серця, навпаки, ще більше роблять його закам’янілим. Його серце твердіше від каміння. Так завжди буває, коли якийсь гріх опанує людську душу.

 

ДЖЕРЕЛО: ПОСТОВІ ПРОПОВІДІ. РОЗДУМИ У ЧАСІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ // Глибока, Благодатний Вогонь, 2008 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.