Людині дані заповіді Божі, зберігаючи які, вона тим самим здобуває собі благодатне вічне життя.

Але все горе в тім, що не завжди людина цитує це багатство – виконання Божественних заповідей, від яких збагачується її душа. Часом приходять такі хвилини, коли в людині убожіє любов до свого Джерела життя, любов до свого Творця, і тоді все те, що служить їжею духу людського, стає вже як би в тягар їй. Вона намагається звільнити себе, видалити, скинути тягар заповідей Божих і стати на самостійний шлях, жити так, як їй хочеться. Іншими словами, людина віддаляє себе від Господа і йде в обійми гріха. От це і є початок падіння.

Отже, початком віддалення з батьківського будинку служить охолодження любові до Бога. Людина намагається скинути із себе благе ярмо Христове й вийти в країну далеку, у країну гріха, де, як їй здається, вона буде веселитися й радіти без кінця. Гріх малює в розумі людському всі ласощі, всі принади світу Він кличе, вабить до себе. І людина, не розібравшись у цьому обмані, залишає їжу духовну і звертається до їжі тваринної – до гріха.

Спочатку, поки вона ще не розтратив задатки благодаті Святого Духа, вона відчуває в собі силу, життя. Це подібне до відламаної гілки. Адже коли гілка від здорового дерева відокремлюється, то вона не відразу засихає, а має в собі якісь соки, отримані від древа. І якийсь час ця гілка харчується соками, що залишилися. Ну а потім? А потім наступає відомий кінець – засихання.

Ось те ж саме відбувається і з людиною. Людина убожіє духовно. Усе, що було дано їй через виконання заповідей Божих від Божественної благодаті, все убожіє, зменшується, і людина поступово духовно засихає. У людському серці утворюється порожнеча. Ця жахлива гріховна порожнеча не дає людині ні хвилини спокою. І тоді людина починає метатися, шукати різного роду розваги, розпалюючи себе то похіттю плоті, то гординею, то лихою вдачею, злобою, заздрістю, корисливістю й іншими гріховними справами. Але все це не приносить задоволення. І якби не милосердя Господнє, то що сталося би з нами, спокушеними підступами диявола?! Навіть у гріху Господь не залишає людину Своєю милістю. Він у Своєму Промислі має безліч способів повернути нас на шлях істинний. Часом це дуже гіркі ліки: і важкі обставини життя, і хвороби, і нестаток…

Але посилаючи всілякі скорботи, Господь будить людину, стукає до неї: прокинься, устань, людино, ти перебуваєш у небезпеці!

От у яку область входить людина, що зали шила їжу духовну і звернулася до їжі гріховної. Вона губить духовну радість, спустошує себе й стає рабом гріха. І якщо гріх не остаточно винищить у людині добрі початки, то завжди залишається можливість пробудження від гріховного сну.

Але буває й так, що гріх повністю поневолює людину так що та атрофується, губить почуття духовного сприйняття й виявляється не здатною ні до якого духовного життя, ні до якого пробудження. Але якщо в людському серці ще залишається куточок доброго ґрунту, то у цей ґрунт Божественна благодать кидає своє насіння. І тоді якраз настає просинання. Як воно настає?

Як у євангельського блудного сина. Сказано: коли він знемагав від голоду, то отямився. Що це значить – отямитися? Це значить – усвідомити своє небезпечне положення, свій пагубний стан. Перед людиною милістю Божою як би відкривається завіса, і вона бачить себе стоячою на краю прірви, так що ще один крок – і вона неминуче впаде в безодню й загине остаточно. От це й називається отямитися.

Коли це відбувається, тоді людина починає згадувати про колишнє благодатне життя в батьківському домі. Заповіді Божі, які видавалися їй колись досить важкими, тепер здобувають зовсім інший відтінок і викликають у пам’яті вже не гіркоту, а насолоду. У такий момент дозріває рішучість. Рішучість повстати й вийти з прірви. Це другий щабель дії Божої благодаті на душу людську.

Потім настає третій, рятівний щабель прокидання – це той, коли блудний син не тільки зважився повернутися в рідну домівку, але встав і пішов, тобто він уже переміг у собі гріховне рабство і з почуттям глибокого каяття повертається на круги свої.

Ось яким чином відбувається покаяння. Ось що потрібно від нас – повернутися в рідну домівку й молити Господа свого й Творця про прощення.

Але пам’ятайте: Господь приймає тільки щире каяття. Тільки в тому випадку, коли людина усвідомлює своє гріхопадіння, упокорить себе перед Творцем своїм і викликне: «Отче, згрішив я перед небом і перед Тобою, я вже недостойний називатися Твоїм сином, тому що порушив всі Твої заповіді, розтратив усе, що Ти мені дав! Тому прийми мене хоч у число найманців Твоїх, щоб мені трудитися й одержувати покладену частину їжі, споживаючи яку я міг би жити». Тільки в цьому випадку Господь повергає нам світлу одежу.

От що розкриває нам Свята Церква в неділю про блудного сина. Розкриває, як людина, поступово віддаляючись від істини Божої, виявляється в області гріха, розкриває, як відбувається пробудження й повернення в батьківський дім.

І мені хочеться, щоб ми ніколи не віддалялися від батьківського дому, щоб ярмо Боже не було для нас тяжким. Воно власне кажучи й не обтяжливо. Хіба ми не чуємо голос нашого Божественного Спасителя: «Прийдіть до Мене, всі струджені й обтяжені і Я заспокою вас. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо лагідний Я і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим. Ярмо бо Моє приємне і тягар Мій легкий». Ось воно, істинне слово Боже! Якщо ми будемо виконувати заповіді Божі з любов’ю й заради любові, то ярмо Христове буде для нас легким. Тоді не підемо ми в країну далеку, тоді не опанує нами гріх, тоді не потрібно нам буде й повертатися.

 

ДЖЕРЕЛО: ВЕЛИКИЙ ПІСТ. ЯК ЙОГО ПРОВЕСТИ? // Православне видавництво “Благодатний Вогонь” м. Глибока, 2006 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.