Тепер ми ясно бачимо, який утішний образ намалював нам Дух Святий в Євангелії в особі св. Петра. Якщо сльози правдивого, щирого жалю є такими цінними, що небесні ангели більше з них радуються, як з тих, що їх проливають невинні душі, якщо покута є такою солодкою, то чому ж зволікаємо прийняти до свого серця повний любові погляд нашого Спасителя, яким Він звертається до нас з хреста? Хоча Його очі закриті – гострішим від меча є цей погляд, котрий не раз, не два, а тисяч разів, безнастанно говорить нам: «Хоч би ти і тисячу разів відрікся мене, я не перестану тебе любити». Чи та любов не потрапить зм’якшити нашого серця? Хоч би наші серця були твердішими від граніту, холоднішими за лід, вони мусять скрушитися, розтопитися на сам погляд, тієї любові, яка ясніє з Ісусового лиця на хресті.

Тепер час на це. Тепер Христос особливим способом споглядає на нас. Не відвертаймо своїх очей, а найбільше свого серця, від Його погляду. Хто впевнений, що ми ще раз доживемо благодатного часу св. посту? Правда, Боже милосердя безконечне, але діла його відносно нас мають свої границі. Той, що почислив зірки на небі, що назначив береги морям, поставив також границю, до якої має дійти Його милосердя. Чи ми можемо знати, що число наших гріхів не доходить вже до тієї границі?

 

ДЖЕРЕЛО: ПОСТОВІ ПРОПОВІДІ. РОЗДУМИ У ЧАСІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ // Глибока, Благодатний Вогонь, 2008 // З благословення Митрополита Чернівецького і Буковинського ДАНИЛА//.