Закон Мойсея поділяє вбивство на свідоме і несвідоме. Людину, яка свідомо вбивала іншу людину, засуджували на смерть. Вбивцю не могла спасти навіть спроба, згідно із древнім звичаєм, заховатись у святилищі. Якщо вбивство відбувалось випадково, за збігом обставин, то вбивці наказувалось проживати у визначеному місці і тоді йому зберігалось життя.

Якщо ще в настановах Давнього Завіту йдеться про те, що оцінка дії залежить від її задуму, Ісус у Новому Завіті вчить, що всі зовнішні прояви діяльності людини обумовлені її внутрішнім станом — тим, що міститься у свідомості. Той, хто має злі думки, вже підлягає суду Божому, а гнів і ненависть ведуть до вбивства. Убивці не успадковують Царства Божого.

У грецькій мові є два слова, які означають «вбивати». Але одне з них значить просто «вбивати», а інше — «чинити вбивство». У всіх трьох Євангеліях використано саме те слово, яке означає «не чини вбивства».

«Не вбивай!» (Вих. 20:13).

«Хто вдарить людину так, що вона помре, того слід віддати на смерть» (Вих. 21:12).

«Хто вб’є яку-небудь людину, того слід віддати на смерть» (Лев. 24:17).

«Хто проллє кров людську, кров того проллється рукою людини: адже людина створена за образом Божим» (Бут. 9:6).

Ненависть є передумовою вбивства.

«Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебує» (1Іоан. 3:15).

Таємне вбивство.

«Проклятий той, хто таємно вбиває свого ближнього» (Повт. Зак. 27:24).

Кінець відомий.

«…а зроблений гріх народжує смерть» (Як. 1:15).

ДЖЕРЕЛО: ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА (В ПОНЯТТЯХ ІІ КАТЕГОРІЯ). Навчальний посібник. – Київ: Видавництво Європейського університету, 2002.