Це слово на давньоєврейській мові означає «благонадійність».

Віра — це абсолютна довіра людини Богу, яка не дозволяє їй за будь-яких обставин відвернутись від Нього. Звернена до Бога у молитві — і можливості її безмежні. У Новому Завіті основним об’єктом віри названий Ісус Христос, Його вчення. Але це не слід розглядати як перенесення віри з Бога-Отця на Бога-Сина. З приходом Христа почалась нова ера в історії спасіння людства. Спасаюча Божа дія, здійснена Христом, може бути осмислена пізнанням Євангелія.

«Вірити в Бога» — означає визнавати Його істинним Богом, від якого залежить все життя людини, її духовний і моральний світогляд. Віра передбачає і визначений спосіб життя, який зумовлює підкорення волі Господа, відданість Йому до останнього подиху.

Предметом віри є Бог і все Боже (Його Слово, Його дари, Його воля, Його Царство). Головною умовою віри є абсолютна переконаність у існуванні Бога, Його природі і Його діях.

«Без віри догодити Богові неможливо. Адже потрібно, щоб той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр. 11:6).

«А Мої свідки, говорить Господь, ви та раб Мій, якого Я обрав, щоб ви знали й вірили Мені, і розуміли, що це Я: до Мене не існувало Бога, і не буде цього після Мене!» (Іс. 43:10).

«…і говорив: «Збулися часи, — і Боже Царство наблизилось. Покайтеся і віруйте в Євангелію!» (Марк. 1:15).

«…адже жиггя з’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і повідомляємо вам про життя вічне, що в Отця перебувало й з’явилося нам…» (1Іоан. 1:2).

Віра є впевненість в існуванні невидимого.

«А віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр. 11:1).

«З Вірою він покинув Єгипет, не злякався гніву царевого, адже він був непохитний, як той, хто Невидимого бачить» (Євр. 11:27).

Віра народжується завдяки:

– пізнанню Біблії;

«Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в ім’я Його!» (Іоан. 20:31).

«А язичники, почувши таке, раділи та Слово Господнє прославляли. І всі, хто призначений був у життя вічне, увірували» (Дії Ап. 13:48).

«Вірійці були розсудливіші за солунян: вони прийняли слово зі щирістю, і Писання досліджували щоденно, чи так воно є. Тож багато із них тоді увірували; також із почесних еллінських жінок та немало і чоловіків» (Дії Ап. 17:11-12).

«Отже, віра від слухання, а слухання від Слова Божого» (Рим. 10:17).

«І ти знаєш з дитинства Писання Святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса» (2Тим. 3:15).

«Оце написав я до вас, віруючих в ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що ви, віруючи в ім’я Божого Сина, маєте вічне життя» (1Іоан. 5:13).

– проповідуванню;

«Він прийшов для свідчення, щоб засвідчити про Світло, щоб увірували всі через нього» (Іоан. 1:7).

«Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова увірують у Мене…» (Іоан. 17:20).

«І багато хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж людей таких було тисяч із п’ять» (Дії Ап. 4:4).

«Та коли повірили Филипові, що благовістив про Боже Царство й ім’я Ісуса Христа, чоловіки й жінки охрестилися» (Дії Ап. 8:12).

«А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері віри язичникам» (Дії Ап. 14:27).

«Через Якого, і ради імені Його, ми прийняли благодать і апостольство на послух віри через ім’я Його між усіма народами…» (Рим. 1:5).

«Адже серцем віруємо для праведності, а устами проповідуємо для спасіння» (Рим. 10:10).

«Але як покличуть Того, в Кого не увірували? А як увірують в Того, коли про Нього не чули? А як почують без проповідника?» (Рим. 10:14).

«Адже хто ж Аполлос? Або хто то Павло? Вони тільки служителі, що ви увірували через них, і то скільки кому дав Господь» (1Кор. 3:5).

«У Ньому й ви, почувши слово істини, благовістя вашого спасіння, та увірувавши в Нього, були закарбовані обіцяним Святим Духом…» (Еф. 1:13).

«Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!» (Гал. 3:2).

– спуханню;

«Тож віра від слухання, а слухання від Слова Божого…» (Рим. 10:17).

«Адже і нам було Євангеліє проповідувано, як і тим, але не принесло користі їм слово почуте, адже воно не з’єдналося з вірою слухачів» (Євр. 4:2).

Шлях до віри — через Ісуса Христа.

«Ісус сказав йому: Я шлях, і істина, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене. Якби ви знали Мене, то знали б і Мого Отця. І віднині знаєте Його і бачили Його» (Іоан. 14:6-7).

«А Ісус проголосив, кажучи: «Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, а в Того, хто послав Мене. І хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене» (Іоан. 12:44- 45).

«Коли хоче хто йти вслід за Мною, — хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24).

«Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я» (Мт. 10:32).

Мета віри — спасіння душам.

«Прихиліть своє вухо, і прийдіть до Мене; послухайте, і житиме ваша душа…» (Іс. 55:3).

«Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а віруючи, радієте невимовною й славною радістю, адже досягаєте мети віри вашої — спасіння душам» (1Петр. 1:8-9).

Слід повсякчас зміцнятися в вірі.

«Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських» (Еф. 6:11).

«А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли Лукавого. Візьміть і шолом спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже» (Еф. 6:16-17).

Не слід боятись пересудів і обмов людських.

«Не бійтеся людської ганьби та їхніх образ не лякайтесь, адже поточить їх міль, мов одяг, і, як вовну, черв’як їх з’їсть; а правда Моя буде вічна, і спасіння Моє з роду в рід» (Іс. 51:7-8).

Віруючі — щасливі!

«Адже ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт. 11:30).

Невіруючі — засуджені!

«…хто ж не вірує — той вже осуджений, що не увірував в ім’я «Єдинородженого Сина Божого» (Іоан. 3:18).

Віруючим усе можливе.

«Адже істинно кажу вам: коли будете ви мати віру, як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: «Перейди звідси туди,» — то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!» (Мт. 17:20).

 

ДЖЕРЕЛО: ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА (В ПОНЯТТЯХ ІІ КАТЕГОРІЯ). Навчальний посібник. – Київ: Видавництво Європейського університету, 2002.